Православ'я християнської віри захистило вчення про Святу Тройцю, де, окрім того, що Сам Бого відкрився людству в Ній, йдеться про те, що Церква, сповнена Духа Святого, що злинув на Апостолів (Дії, 2, 1-4), попрямувала навчати всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, - навчаючи їх зберігати все те, що Господь їм заповів, пообіцявши перебувати з нею повсякденно - аж до кінця віку! (Мф. 28, 19, 20)

     Треба сказати, що в часи Апостольських подорожей усіма просторами античного Всесвіту, багато тодішніх етносів знаходилося під впливом елінської культури, насадженої Александром Македонським внаслідок його завоювань. Народи Малої Азії, Персії, Близького Сходу, Північної Африки, Піренеїв та Апенін вживали грецьку мову, як мову високої культури та науки, мистецтва, релігії та суспільних стосунків, а тому й богослуження апостольських часів серед народів згаданих країв теж відбувалися саме грецькою мовою. Ті ж народи, що не зазнали достатнього впливу елінського світу, служили та переклали Святе Письмо своїми мовами. Такими були  Індійці, Аравійці, Єгиптяни, Ефіопи, можливо, що Гали, Брити, Кельти, Германці, Скіфи. Народи ж, які перемогли в собі елінську культурну експансію, - служили Богові власними мовами! Це - Римляни, Вірмени, Халдеї, Сирійці.

  Тобто, своєї єдиної мови Апостольська Церква не мала ...

    Праве, тобто, вірне славлення Бога - це вірне вчення про Нього! Існують, також, і засоби досягнення православного розуміння Бога. Серед таких засобів є Богослуження.

  Псалми у Церкві потрібно читати монотонно.

  Ми звикли, що світське мистецтво у творах своїх завжди має кульмінацію в текстах, як найвищу точку емоційного піднесення. Церковні ж піснеспіви, навпаки, заспокоюють збуджену світом душу слухача відсутністю контрастно вираженої кульмінації. В богослужбових і піснеспівних чинопослідуваннях таки є відтинки більш відчутного духовного та емоційного піднесення, але часто - це лише відтинки, бо ж богослуження православної Церкви уневажнює основу світської творчости, як відображення природньої емоційности людини.

  "До всіх же сказав (Господь): якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною."(Лк. 9, 23).

    В християнських православних церковних богослуженнях світ зрікається себе самого, приймаючи "несення хреста", що його посередньо завдає йому на рамена ще невоцерковлений природній світ.