Неділя 3-тя по 50-ці (2016)

Слава Ісусу Христу,

дорогі браття і сестри!

    Нині згадуємо в усій Церкві нашій тих святих Божих українських угодників, що прославили серед нас Бога та й самі прославилися в Бозі, бо встояли серед життєвого моря на стовпі істинного та православного Боговизнання, хоч і занесла доля деяких із них до країв чужинецьких. Згадаймо, що в перших віках християнства на нашій землі існувало дві Скіфські єпархії і в них, напевно були святі, серед яких ми нині шануємо Іна Піна й Ріма; згадаймо, що в наших землях існувало п'ять східно-готських єпархій і нам пригадується серед багатьох святий мученик Микита; пом'янімо Першомученика Київського благовірного Князя Оскольда, підступно вбитого язичником Олегом, варяга Федора із сином, що їх убили несамовиті кияни; згадаймо мучеників Антонія, Іоана та Євстафія, замучених дикими литовцями. Не можемо не пом'янути святих князів-страстотерпців та мучеників Бориса й Гліба - дітей Рівноапостольного Великого князя Володимира і правнуків Рівноапостольної Великої княгині Ольги, а також братів благовірного Князя Ярослава Мудрого. В часи ординської навали прославився вірністю Христу Богові благовірний князь Чернігівський Михайло разом із боярином своїм Феодором. Нині вшануймо своїми молитвами усіх митрополитів Київських, що будували Церкву нашу Українську, в якій ми донині рятунок знаходимо. Нарешті, помолімося й до тих багатьох і багатьох священномучеників, що втратили життя своє у 20-му безбожному столітті від дій російського комунізму і чиї імена ще й досі не виявлені, бо ревно оберігають донині свої архіви адепти якогось "руского міра".

    Господь наш Ісус Христос, коли покликав святих Апостолів до Себе, то тії, миттю полишивши все, пішли за Ним. Так і наші українські святі, ставши на Божу дорогу, вже не звернули із неї до смерті, котра стала для них відкритими дверима в рай. Шлях прокладено, дорогі браття й сестри, і ми маємо цілковиту можливість ввійти туди, проживши це життя в Дусі Святім, Якого нам від Отця Свого Господь нам зіслав на щодень, повсякчас і на віки безконечні.

                             Амінь.

Неділя 38(33) по 50-ці (2016)

Слава Ісусу Христу!

    Дорогі браття і сестри, найперше, дивує нас те, що старший митар. тобто податківець Закхей бажав бачити Ісуса! Мабуть він належав до тих багатіїв, котрі вірують у Бога, але не вірять, що на землі є достойні послідовники Божі. Такі багатії, судячи по собі, бачать у священнослужителях лишень ділків від релігії. А, оскільки, в церкві Божій завжди знаходяться такі ділки, то вони і залишаються далі у своїх переконаннях і світ для них є завжди лише жорстким і лише конкурентним.

    Однак, душа, що створена Господом Богом є завжди більшою, аніж те тіло, в якому вона перебуває за життя. І Божий Всесвіт більший за той земний немилосердний світ протистояння й боротьби на знищення. Якби було не так, якби людина була створена лише для боїв за виживання, то непридатні до боїв не мали би чого й родитися. Німецький філософ минулого століття Ніцше так і казав, що слабкого треба знищити, а мають зостатися лише гіпербореї. Але, на щастя, всі спроби довести людську спільноту до стану озлобленої вовчої зграї чи голодних пацюків, жодного разу не були вдалими і цьому є наочним прикладом історія невеликих локальних спільнот в окремих народах, як от спартанців у Греції, чи короткочасні деспотичні періоди в житті різноманітних імперій.

    Закхей протягом свого життя бачив сучасне йому іудейське духовенство, знав, чим воно живе - і це ніяк не вражало його релігійного почуття. Коли ж він почув про Ісуса та про тії справи, що Господь Ісус Христос творив, то це живо зацікавило заскорузлого здирача поборів, котрий вже певне виснажився від такого життя свого. Але йти, продиратися через остогидлий ненависний наповп, що наблизитися до Ісуса, Закхей не міг, бо його б і не пропустили, а знайшлися б і ті, що відлупцювали його. Звична розумна передбачливість та розрахунок повели його наперед натовпу і він сховавсь у кроні дерева, бо його не цікавив ніхто крім Ісуса, який живучи на землі, не служив нікому із земних володарів, а лише Богові; не належав до книжників та фарисеїв, не володів культовими приміщеннями, не мав зв'язків із сильними світу цього, а за ним завжди юрмилися люди, а фарисеям і книжникам Він завжди закривав їх вуста.

    Чому Господь не проминув Закхея? Тому, що Господь завжди бачить того, хто бажає бачити Господа. Уся юрба бажала бачити чудеса від Господа, дивовижні й неймовірні зцілення, але не Самого Господа - куди ж їм до Господа! А Господь для того і явився в світ, щоб до Нього прийшли. Господь для того в світ прийшов, щоб кожен з нас був з Ним одно. Закхей бажав бачити Ісуса і Ісус відповів Закхею тим самим - вони стали найближчими в світі друзями, - ріднішими від рідних. Саме цим пояснюється вигук Закхея про те, що він половину свого добра роздасть вбогим, а скривдженим поверне вчетверо. Саме цим пояснюються слова Христа Ісуса про те, що прийшло спасіння на дім Закхея.

    Дорогі у Христі, зверніть увагу, що народ не розумів учинку Христа і нарікав, що Він зайшов до грішного чоловіка. А чи не поспішаємо і ми судити людей грішних та негідних? Як би нам не помилитися! Господь є сповненням усякого закону і пророків і той, хто пристане до Христа, той спасеться, хоч би із якої гріховної безодні не ввізвав до Нього, то Він прийде й порятує. От тому й усі ми, що стоїмо в юрбі навколо Ісуса і Закхея маємо взяти цього митаря собі за приклад, бо він БАЖАВ БАЧИТИ Ісуса.

    Виправляймо себе в усьому, взиваючи до Господа про допомогу, вирішуймо усі важкі питання життя, взиваючи до Господа, - і ми духовно уздоровимось, і втішимось, і Закхеєву радість спасіння відчуємо в собі.

Амінь.

 Неділя 31(30) по 50-ці (2016, перед Різдвом)

Слава Ісусу Христу, дорогі браття й сестри!

    Усі вони жили й духом своїм трудилися й томилися заради того, щоб Христос народився для спасіння їхнього та нашого із вами. У чому полягає труд нашого духа? У тому, щоб вірити лише Божому Духові і, вірячи, вчиняти лише згідно цієї віри. Ми із вами визнаємо й знаємо, що Дух Божий є Духом істини і той, хто бажає жити з Ним, той повинен перебувати в істині, тобто відійти від усякої неправди у житті своєму і вийти із лихих неправдивих кіл у житті своєму - розв'язатися від усього скверного, що є всередині та ззовні будь-кого із нас, - зусиллям волі позбутися своїх гріховних нахилів та рис характеру й натури та рішучими діями позбутися гріховних зв'язків та спілок у щоденному житті своєму. Так себе очистивши та віруючи Богові, кожен із нас має вчиняти ті справи, що їх нам доручає Святий та Всесильний Бог. Саме тоді кожен із нас уподібниться до усіх тих святих мужів, що про них ми щойно почули із Родоводу Господнього. Завдяки вірі тих мужів старозавітніх, явився Христос у світ - і тому й ми маємо стати вартими Його Втілення посеред нас. Грішники бо не відчували Христа поміж собою - та й нині не відчувають Христа у Церкві Його Вселенській, бо не живуть Духом Отця нашого, Яким жив Ісус Христос. Для грішників Христос не народився і для них Народження Христа стоїть в одному ряду із народженням Будди, із народженням сонця, із народженням котрогось із великих суспільних діячів чи людських геніїїв ... .

Неділя 30(28) по 50-ці (2015)

Слава Ісусу Христу, дорогі браття й сестри!

    Вислухавши із вуст Господніх цю притчу, погодьмося, що дія цієї притчі сягає й нашого часу, і самих нас із вами - розсіяних в усьому світі християн, що розсіяні і поміж "елінами", і поміж "скіфами", і серед "обрізаних" і серед новонавернених та необрізаних, і серед чужих, і серед своїх, і серед владних, і серед підлеглих, - Дім Отця нашого відчинено для нас усіх і Слуга Його кличе нас та умовляє й переконує полишити усе й прийти на приготовану вечерю. Третина населення планети є охрещені в Ім'я святої Тройці, тобто прийшли на вечерю, але Господь недаремно наголосив, що з усієї кількості покликаних лише дехто є обраним, аби всвідомити суть Господньої Вечері, що її лише Сам Господь звершити здатен. Він бо, віддавши Себе в Жертву, дає нам спожити Себе - заколеного, але не зітлілого вогнем землі, а Воскреслого Вогнем Духа Свого Святого, прийнятого від Отця. Споживаючи таку Вечерю, ми споживаємо Її в Царстві нашого Отця, хоч і тримаються іще ноги наші землі цієї. Тому, й справді забудьмо, браття й сестри, блуд, нечистоту, пристрасть, злу похiть i користолюбство та, справді відкладімо гнiв, лютiсть, злiсть, лихослiв’я, лайливiсть - усе, як і навчає нас нині святий Апостол Павло. Скинувши стародав­ню зіпсовану людину з негідними дiлами її та вдягнувшись у нову, тішмося присутністю своєю на Господній Вечері і нині, і повсякчас - і так на віки віків. Амінь.

Неділя 28(?) по 50-ці (2015)

Слава Ісусу Христу. дорогі браття і сестри!

    Чому дев'ятеро із десяти прокажених не повернулися подякувати Господу за своє очищення? Тому, що хоч вони й зазнали великої милості від Господа, одначе самі вони аж ніяк не були милостивими. То чому ж Господь помилував невдячних? Помилував Він їх для того, щоб ми із вами бачили і знали, що серед нас є лише деякі, що справді є вдячними і милостивими, відповідно до отриманої у житті милості від Бога та від ближніх. Вдячний самарянин виявився людиною, яка в Божому світі є, вона в ньому присутня, живе в ньому. Інші дев'ять належать не Божому світові а кожен - лише своєму власному світові. а загалом - цьому земному світові. Зрозуміло, що людський індивідуалізм закладений в нашій природі і кожен трудиться, покладаючись на власні сили і власний розсуд, але Господь нам нагадує, що такими ми мусимо бути лише тут, на землі, - Він же прийшов провести нас до істинного життя в Домі Отця Свого і Отця нашого. Саме тому ми маємо вправлятися у братолюбстві, щоб виробити навик жити у любові з ближніми, адже у Царстві Божому ми всі будемо однією і найріднішою сім'єю! Людина ж. яка не живе Христовим Духом та Його вченням - не живе, по суті, взагалі, бо, померши, не ввійде до життя вічного, а тому життя її схоже до життя звичайної тварини - тішиться земним життям лише доти, доки воно триває. Але ж людина є образом і подобою Божою, а оскільки Бог є Дух, то й повинна вона одріжняться від інших земнородних духом побожним, тобто таким, який знає від Кого походить і Хто йому усе дає й піклується про нього. Бог піклується про кожного із нас! Хто визнав це - той вже щасливий і має майбутнє, а хто не визнає цього, той перебуває у владі князя світу цього, не здогадуючись про це.

    Ті дев'ятеро очистилися від прокази і з радістю почали жити омріяним людським життям, однак, постарівшись і померши, потраплять у таке тління, що колишня проказа видасться для них. неначе ластовиння.

    Нарешті, як нам утвердитися в істинному духовному житті? Де знайти докази існування майбутнього блаженного раю? Доказів існування Бога і Його Царства на землі не існує і, лише той, хто має віру у Бога і Його Царство - той досягне Його. Віра - це той духовний метод, що приведе до осягнення Бога. Віра - це те, що, завдяки Христу, позбавить нас і від самої смерті. Тому очищаймо душі свої від усякого гріха і від усякої скверни, щоб чисті потоки духа Божого наповняли нас і вчиняли нас щасливими вже навіть тут - в умовах земного нашого буття. Амінь.

Неділя 27-ма по 50-ці (2015)

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

    Господь наш Ісус Христос, як ми нині чуємо, сказав, що якщо навіть вола чи осла дозволено відв’язувати в суботу заради напування його водою у спрагу, то, тим більше, людину треба звільнити від пут її хвороби заради її бажання жити у здоров’ї. Це означає, дорогі браття і сестри, що Господь Бог прийшов подбати не про боговибраний народ, а особисто про кожну - про будь-яку людину, - бо про народ подбав було Мойсей, але про будь-яку людину та її потреби дбає Сам Господь, прийшовши на землю у тілі. Тому то й раділи люди, коли побачили, що Господь Ісус подбав про нужденну людину швидше, ніж про закони спільноти, бо закони й порядок мають служити потребуючій людині, а не навпаки. А вже здорова людина має служити закону в суспільстві та дотримуватися належного порядку у спільноті.

    Нині, теж саме відбувається і в житті духовному, бо, коли будь-яка людина є духовно немічною та скорченою, то неможливо від неї вимагати високої моральності, а потрібно молити Христа Бога, щоб Він звільнив її від її духовних проблем та тягарів. Духовно ж здорова людина, що вірно й віддано живе благодаттю Святого Духа від Отця у Сині Його, радо дотримується усякої доброї моральності в і в суспільстві своїх братів та сестер.

    Скорчена жінка довгий час потерпала від своєї хвороби, але вона щосуботи ходила до синагоги, незважаючи на неміч. Нині, будь-яка духовно скорчена людина теж має щонеділі ходити до церкви, щоб, молячись, уздоровити свою душу благодаттю Святого Духа. Скорчена жінка ходила до синагоги, не сподіваючись на зустріч із Господом, - але це сталося. Духовно ж немічна людина, тобто безпорадний грішник теж не знає, коли зустрінеться із Господом, який силою Своєї благодаті зцілить його від сердечних та душевних ран та хвороб – може це мало б статися якраз тоді, коли втомлений грішник вирішив не піти до храму … ? Для нас важливо побачити наші духвні недуги, тобто гріхи. Витрачати на це час - потрібно, бо часто через гріхи ми буваємо змушені гаяти свій час у будь-якому випадку. Отож, давайте дорогі браття й сестри жити радше правильно, аніж швидко, а швидко лише тоді, коли усе є правильним - і нехай у цьому допоможе нам всемилостивий Господь! Амінь.

Неділя 25 по 50-ці (2015)

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

    Біси є ніщо інше, як розумні ангельські безтілесні сили, що служать не Богові, а сатані і, кожного разу, коли ми слухаємось та підкоряємось не ангелам, а бісам - то ми буваємо ведені ними з дозволу Господнього, як свині  гадаринські до глибокої безодні житейського моря, тобто, до нерозв'язних, або незліченних життєвих турбот, яким годі віднайти завершення і, які виснажують людину цілковито - не заради життя її, а заради її загибелі й смерті. У щоденному житті адзвичайно важко розрізнити думки - чи від Бога походять вони, ачи від лукавого, бо зазвичай, ті чи інші думки, слова чи фрази містять у собі згадок ні про Бога, ні ні про диявола. Як нам орієнтуватися в такому разі? Можна, звичайно, бути дуже обережним та спостережливим, одначе, злих духів навколо кожного із нас є більше, аніж ми взмозі помітити. Можна постійно робити усілякі логічні висновки щодо власної поведінки та поведінки тих, що оточують нас, але будь-яка логічна вибудувана розумом логічна система розпізнавання людської поведінки є недосконалою та не здатна попередити про небезпеку.

    Кожен вірний Церкви Христової має, на щастя, даровану Христом Богом, благодайну можливість захистити себе від усього злого, живучи за Духом Святим, бо де є Дух Святий Божий - там немає ні бісів, ні демонів, - анічогісінько злого! Хто живе Духом Святим, даним людині при Хрещенні її, тому совість його промовляє і підказує, як чинити у тій, чи іншій життєвій ситуації. Одначе і тут підстерігає людину трудність, бо не кожен християнин бажає жити цілковито за Духом Божим, бо злі духи й біси, які є в кожного із нас, починають всередині нашої свідомості вигукувати: "Чого ви всі хочете від мене - я молюся, я ходжу до церкви, я не роблю страшних гріхів, - одчепіться од мене!" І тому, часто людина рве ланцюги необхідних життєвих обов'язків та біжить до пустелі та віддається справам своєї сваволі - неважливо, - великої чи малої. Але ж навколо є лише пустеля - пустка посеред квітучого життя!

    Божий Всесвіт - це простір, обжитий людьми, що живуть Духом Божим. Христос Бог грішний світ переміг та утвердив на землі світ праведний і чистий - Церкву Свою святу, яку очистив Кровію Своєю від усякої скверни. Якщо нас відвідує думка про те, що у святому й праведному Царстві жити нецікаво й нудно, то знаймо - ця думка від лукавого, бо, насправді, жити в Бозі легко й цікаво!

    Підкорімо ж всі свої життєві справи Божому Духові й будьмо справді щасливими і щодня, іна многі літа, - Амінь.

Неділя 22 по 50-ці (2015)

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

     Коли ми вкотре чуємо притчу про сівача, то майже в кожного із нас виникає враження, що ті, що при дорозі є приреченими, бо ніколи не стануть доброю землею. Так само - і, що ті, що на камінні - теж приречені, бо теж не стануть доброю землею. Подібно і, що ті, що поміж терням - ніколи теж не стануть доброю землею. Насправді, уся земля спочатку була доброю, але світ, де панує лукавий, засіяв її насінням бур'янів, а також проклав через добру землю свою биту дорогу - кам'янисту та забур'янену обабіч. Світ суціль наповнений людьми і - одні люди мають потоптані за заїжджені серця, у товщі котрих ніяк не закоріниться зерно слова Божого, бо по тих серцях постійно їздять і ходять; інші люди  мають серця, закидані камінням з дороги і зерно слова Божого, пустивши в них своє коріння, не сягає живильної вологи, бо каміння не затримує її в собі, а людина із кам'янистим серцем не затримує в собі небесної благодаті, яка завжди сходить на усіх однаково. Ще інші люди мають серця, що сприймають усяке зерно і насіння - і слово Боже, і будь-які інші слова стихій світу цього, - такі люди насичують радо себе благодаттю Божою, але дарують її і злим, і добрим, а оскільки злих більше і вони є хижими, то добрі не зостаються у долях таких людей. Нарешті, Господь закликає нас мати серця, схожі до доброї землі, яка не сприймає жодного іншого насіння і зерна, окрім Божого, яка добре сприймає Божу благодать та утримує її в собі для того, щоб звершити справи, що є вартими Божих слів.

    Усяка притча Христова є приточеною, тобто лише схожою до земних явищ, але кожна вказує як осягнути Боже Царство!

    У притчі про сіяча Господь не лише вказує нам на наші серця, але й закликає нас в разі потреби змінити їх на добрі, щирі та терпеливі. Іншими словами, ми маємо переорювати биті шляхи, збирати та викидати геть каміння, викорінювати бур'ян та розпушувати землю сердець наших, аби вона могла вродити великий врожай добрих справ, за котрі ми легко потрапимо до Небесного Отчого Царства. 

Амінь.

(2015)

Неділя 18-та по 50-ці (2015)

Слава Ісусу Христу, дорогі браття й сестри!

    Обрахунок, що його захотів зробити якийсь цар зі своїми рабами - це є кінець світу цього та Страшний Суд Христовий. І якщо ми не будемо нині прощати боржникам нашим, по суті, невеликі провини і невелике зло, якщо порівняти його із тим злом, яким є геєна вогненна, то, справді потрапимо до згаданої геєни. як Спаситель і промовив вустами Своїми - ми маємо від серця свого простити боржникам нашим, - простити не лише заради того, щоб Христові догодити, бо Він є Бог, а простити особисто, безумовно, за будь-яких обставин і назавжди. Так простити ми можемо, лише маючи любов Божу у серцях наших, люблячи Бога в серцях наших і, бажаючи завжди перебувати з Богом - і тоді ми зможемо побачити, що наш боржник теж є і творіння Боже, і дитя Боже; зможемо зрозуміти мотиви вчинків його, вникнути в суть обставин життя його, наскільки це нам відкрито буде. Щоб так побачити людину-боржника, то потрібно мати любов Божу до людей, до усіх ближніх своїх. А чому б нам не любити будь-яку людину, адже кожного із нас любить господь Бог і ми постійно бажаємо, щоб Господь Бог любив нас. Не можемо ми, також, говорити, що мало є любові Божої до нас, бо самі ми і винні у тому, що її небагато в житті нашому. Очистьмо себе спочатку від інших любовей - від насолод, надміру в грошах, розпусти, гордощів та зажерливості і тоді любов Божа житиме всередині кожного із нас. Отже, для того, щоб істинно полюбити ближнього, потрібно очистити себе від усякої скверни - тоді любити, навіть боржника, - легко. Однак, очистити себе від усякої скверни на всяк час - важко, а то й неможливо, бо саме життя цьогосвітнє не сприяє праведній поведінці і ми постійно перебуваємо у якихсь гріхах та провинах. Саме тому Господь нам радить прощати боржників для того, щоб Отець наш Небесним простив і нам повсякчасні гріхи наші. Таким чином порятуємо душі наші та перебуватимемо в мирі із Богом на многі літа.

                                     Амінь

(2015)

Неділя  16-та по50-ці (2015)

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

    Навчені від притчі цієї, ми знаємо, що необхідно розвивати все, що Господь Бог подає нам у житті. От, цікаво - чим займався той раб, що закопав талант свій? Він нічим важким та складним не займався і тому був зв'язаний та викинутий назовні. У цій притчі Господь наш Ісус Христос розповідає про тії принципи життя, які рятують людину серед бурхливих хвиль житейського моря. Виявляється, що, якщо у світі цьому не діяти, то він губить людину - людина потопає у його звабливих та,  водночас, немилосердних стихіях. Лише негайні заходи можуть бути ефективними серед непривітних обставин життя. Ми можемо безугавно нарікати на успішних бізнесменів, але вони завжди справді діють негаючись і швидко. Будь-яка людина із предметом своєї праці має діяти подібно і результат не забариться. Як чуємо із притчі - таких вихваляє той пан їхній. Чому вихваляє? Тому, що, хоч і не варті нічого перед Богом навіть усі вироби та вироблені блага на світі, але цінними є саме здобутки й навички людей. Заради цінних навичок працьовитої людини, господар подає людині іще більші можливості для праці, аж поки людина не стане здатною, вміло оминувши демонів, сягнути омріяного царства Божого. Насправді ж бо той пан - то наш Господь і Бог, а ті раби, - то ми із вами. Хтось краще розвиває свої таланти, хтось гірше, але ми почули що повинен робити той, що має лиш якийсь один талант і є невпевненим в собі - такий має віддати талант свій під оруди вправніших людей і, таким чином теж спасеться, бо не буде нидіти в неробстві та не прогнівить Бога.

    Також, вислухавши притчу оцю, не нарікаймо ніколи, браття і сестри, на невеликі статки свої та на мале майно, бо Бог не дивиться що ти маєш, а дивиться, що ти із тим зможеш зробити - махнеш рукою з безнадії й ляжеш спочивать, чи, не знаючи спокою, прцюватимеш старанно у малому.

   Усе Господь подав нам - і працю, й відпочинок, а тому озброївшись надією та вірою, прославмо Бога працею в любові до ближніх своїх.

                                            Амінь.

Неділя 14-та по 50-ці (2015)

Слава Ісусу Христу,

дорогі браття і сестри!

    Ми почули, як Господь розповів юдеям про Свою долю серед них та про саму суть життєвої та й релігійної поведінки їхньої - що вони не шанують ні Отця Сотворителя та Вседержителя, ані Сина Його Єдиносущного і Єдинородженого, заради Якого Бог Отець влаштував у Царстві Своїм сповнені блаженства оселі для них. Відомо, що юдеї злегковажили Сином Божим і Господь Бог запросив до Небесного Царства людей з усіх інших земних народів - і тії прийшли й посідали у Домі Його. Але ким же був той, що увійшов до Божої оселі в негідному повсякденному одязі? Це, насправді, той, що входить завжди негідно до церкви, яка є для нас вже тут, на землі Домом Божим. Християнин має бути зодягнений в ризу правди, тобто перебувати в правді духовного свого життя. Духом своїм кожен із нас має належати Царству Божому та весіллю Сина Божого. Хто ж із християн не живе Духом Божим, той належить лише світові, охопленому стихіями пристрастей та протистоянь, болючих поразок та примарних перемог.

    Нарешті, маємо знати значення фрази про многоту покликаних, але малу кількість обраних. У притчі Христовій сказано, що цар, увійшовши до весільної кімнати, побачив негідно вбраного чоловіка і в нас таке складається враження, що серед багатьох-багатьох сидів лише один негідний. Фраза про малу кількість достойних говорить про те, що, навпаки, - таких як той покликаний чоловік - є багато у домі весільному, тобто в Церкві, а, ось, вибраних, що одягнені у гідний одяг - мало. Гідний одяг християнина - це духовне його життя, сповнене плодів Святого Духа та радості перебування на весільному бенкеті Сина Божого, - Бенкеті, де Син Божий являє Собою торжество Життя над смертю та дияволом й переносить нас від смерті нашої і до життя Божого.

               Амінь!

Неділя 11-та по 50-ці (2015)

Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття й сестри!

    Цар із притчі Господньої, як і належить кожному із царів, отримав царство своє внаслідок звичного для світу застосування сили, ведення воєн та постійного утримування підлеглих у належній покорі. Будь-яке земне царство стоїть на застосуванні твердої сили, супроводжуваної немилосердністю до усього народу, серед котрого влада постає з намови диявола та примусом до виконання встановлених владою законів. Бог бачить і знає, що люди люблять владу, боряться за неї, або потерпають від її дій. Тобто, люди прикладають надзусилля для задоволення земних прагнень, які є безмежними через те, що душа людська не бажає бути обмеженою обставинами життя свого чи інтересами ближніх своїх. У земній цій боротьбі людина втрачає риси свого Творця - у духовному житті своїм припиняє бути подібною до Бога, - як її Бог сотворив напочатку.

    Цар із притчі Христової, перебуваючи на вершині земної влади своєї та утримуючи всіх у покорі, раптом виявив милосердя. Милосердям своїм, і цей цар, і будь-яка людина уподібнюється до Бога, бо вона тоді духовно здіймається понад жорстокими реаліями світу цього.

    Дорогі браття і сестри, отой немилосердний раб в очах Господніх був нічим не менший від самого царя, який простив йому великий борг. В Господніх очах усі є рівними і, лише мірою милосердя свого можуть вирізнятися одні із поміж інших. У притчі Господній більш милосердним був цар, а жорстоким зоставсь раб, що зайвий раз підтверджує несхожість думок Божих із думками людськими. 

    Іще одну істину бачимо ми в притчі Господній - цар жорстоко карає немилосердного боржника, а Ісус промовляє, що так само вчинить і Отець Небесний будь із ким, хто немилосердним залишиться. Жорстокий цар, виказавши милосердя, буде прощений Богом Отцем, а будь-який жорстокий цар, який не вчиняє істинного милосердя, буде відданий катам, тобто, бісам на муки, доки не покається за усе те насильство, до якого вдавався упродовж життя свого.

    Бог Отець наш є Справедливим Суддею і правда для нас із вами полягає у тому, що не помилує Він жодного немилосердного християнина, а тому, за кожної нагоди, коли з'являється у нас можливість виявити необхідне, очікуване, або й довгоочікуване милосердя до ближнього свого - робімо це, - і будемо помилувані й ми.

                                                       Амінь.

Неділя 6-та по 50-ці (2015)

Слава Ісусу Христу,

дорогі браття і сестри!

    Нині святкуємо подвійне свято, бо зійшлася у календарі рухома 6-та після 50-ці Неділя та нерухоме свято пам'яті святих Апостолів Петра і Павла.

    Цієї Неділі, Господь наш Ісус Христос, повернувшись до свого міста Капернаума, де Він оселивсь, полишивши Галилею, простив гріхи одному розслабленому, якого принесли із належною вірою друзі того розслабленого.

Браття і сестри, усі очікували, що Господь просто зцілить розслабленого, але Господь, замість зцілення подав розслабленому відпущення його гріхів! Далі, відбувається щось іще більш дивне, бо Господь стверджує, що легше зцілити людину, аніж гріхи простити їй. Воно для нас є дивним, бо для нас  завжди є легшим людину простити, а не чудо вчинити із нею, бо чудо вчинити є нам понад силу. Для Господа Бога ж, навпаки, легше чудо вчинити, аніж гріх людський простити. Чому так? Бо для вчинення чуда Господь чекав від людини віри, а для відпущення гріхів Господь чекає від людини покаяння. Що легше знайти серед людей - віру чи покаяння? Люди, коли бачать Божі чудеса - радше вірять, чи радше бажають покаятися? Чудеса запалюють у людей віру, але рідко спричиняють покаяння. Чудо - це дія Божа тут, у видимому світі і людина мимоволі вірить, що у цьому світі можна чудесно визволитись від гірких обставин і жити далі неушкоджено, тобто, людина бажає цьогосвітнього життя, врятованого чудесами Божими. Людина ж, котра кається, - визнає марність цього світу і марність сподівань на блага цьогосвітні - і така людина є вже здатною до життя в Царстві Божому. Коли каянник визнає себе таким же грішником, яким є і світ цей і відмовляється від світу цього і від себе світського самого, то стає здатним увійто до Божого Царства - Боже прощення, в такому разі, знаходить для себе вдячне серце. Ось чому важливішим є отримати прощення гріхів, аніж побачити чи відчути чудо.

    Дорогі браття і сестри, а перед ким людина має каятися, як не перед Самим Богом, або, заради Бога перед ближнім своїм, якого образила? Тому дуже важливо, щоб ми відчували провини свої лише перед Самим Богом, або перед побожними людьми. Як тут не помилитися? Для того, щоб не помилитися, потрібно вірно визнавати Господа Бога так, як це вчинив святий Апостол Христовий Петро. Святий Апостол Петро виступив наперед із поміж інших Апостолів і визнав Ісуса Христом - Сином Бога Живого! От, і ми теж маємо так визнавати Ісуса Христа і тоді знаходитимемось на твердому камені скелі Церкви Христової, яку не здолають сили пекельні! На камені і скелі віровизнання ми не можемо сидіти незрушно, гадаючи, що так потрапимо до Царства Божого. Незрушно всидіти на скелі Христовій неможливо, бо скеля ця є каменем, який рухається крізь Усесвіт, а тому й ми маємо невпинно рухатись разом із ним, а навіть жити, маючи цей незрушний віросповідний камінь всередині себе. Він бо й незрушним всередині нас буває лише тоді, коли ми є рухливими! Таким був святий та невтомний Апостол народів Павло, який звершив добрий біг Христовим шляхом, за істиною встигаючи.

    Отже, уставши із постелі гріховної немочі та розслабленості від пристрастей, пробіжімо із утвердженим серцем увесь шлях побожної життєвої дороги, як гідні члени Апостольської Церкви.

                                Амінь.

Неділя 5-та після П'ятдесятниці

Слава Ісусу Христу,

дорогі браття і сестри!

       Чому біси так безумовно корилися Господу нашому? Тому, що Господь був цілковито і вщерть сповнений Духа Святого, в Якому біси ані на мить не можуть встояти. Дух же Святий є Небесним нашим Царем, Який всюди є і все наповняє. Ніщо диявольське невзмозі опиратися Духові Божому, що живе у Христі Ісусі і, якби усі люди істинно належали Христу, то жодних упалих злих духів не було б серед людей. Оскільки, такої святої одностайності немає серед людей, то людина є єдиною можливістю існування бісів, бо Сам Бог так поважає свободу вибору кожного із нас, що не забороняє людям впускати всередину себе бісів. Людина - єдиний прихисток для усілякої диявольщини.

    Жителі Гергесина не побажали прийняти до себе Ісуса, і Господь не сперечався із ними ані жодним словом. Звісно, що вони розлютилися через втрату стада свіней, але, чи не були вони й самі схожими на стадо свиней і, чи не побачили вони, що й із ними станеться таке ж, як зі стадом їхніх свиней - керовані бісами, вони, гергесяни, ідуть у прірву морального падіння та потопають у бурхливому морі життєвих пристрастей.

    Ось, чого, насправді, потрібно остерігатися і нами з вами, дорогі браття й сестри! Остерігатися мати споживацтво за єдину мету життя, остерігатися впасти у нестримний потік цього споживацтва та потонути у бурхливих хвилях заздрощів, нестримних бажань, захланості, а через це згубити себе у боротьбі за всі ці пристрасті.

    Коли ж, ми, за прикладом Апостолів, не відступатимемо від Христа Бога нашого і житимемо в Дусі Його, якого від Отця отримав Він та на нас вилив, то перейматимемось цілком іншими бажаннями, а саме - симпатіями до ближніх своїх, любов'ю до усякої істоти Божої, а особливо, до людини, бажанням уподібнитись Творцеві у чесній праці, мирним та вдоволеним духом серця свого, радістю від Богом даного життя. До такої людини злий дух не діткнеться і всерце не проникне, бо вона не лінується працювати й не віддає себе марним мріям, до всіх доброзичлива, а злих обходить стороною. Отець Небесний піклується людиною такою і є блаженною така людина, навіть і в цім світі.

    Рухаючись роками життя свого, дотримуймося духовного погляду на всі обставини, завдання, труднощі, щодо ближніх усіх, і Господь завітає до такої мирної привітної оселі разом із Отцем нашим, і оселю вчинять у такій людині, і невимовна щасливість огорне людину таку, і бажатиме поділитися щастям своїм, і ширитиметься повнота життя серед дітей Божих завжди, і нині, і повсякий час - і так буде безкінця й повік віку. Амінь.

Неділя 4-та після 50-ці (2015)

Слава Ісусу Христу,

дорогі браття і сестри!

    Нині, 4-ї Неділі після П'ятдесятниці, погляньмо на віру капернаумського цього сотника, яка є для нас зразковою.

    Неохрещений поганин здивував Господа нашого своїми вірними судженнями і Господь промовив, що багато поган "возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом в Царстві Небесному ... ". Такими, вже колишніми поганами є ми із вами, дорогі браття і сестри. Якщо заради віри римського сотника, Господь зціляє слугу його від хвороби, то заради нашої віри, Господь зціляє нас від смерті самої. Сотникові Господь промовляє: "Йди, і, як вірував ти, нехай буде тобі." До нас же із вами промовляє: "йдіть дорогою життя вашого, і, як увірували ви, так нехай буде вам, а саме - вічне життя в оселях Отця Мого". Про сотника сказано: "і одужав слуга його в ту ж мить", а нам звіщено, що воскрес Христос із мертвих, а тому й для нас все приготовано в Царстві Небесному, бо ми належимо Йому.

    Отже, залишається нам, дорогі в Христі, лише одне - справді належати Христу. Для того, щоб справді належати Христу, ми маємо сторонитися геть усього, що є поганське в нас. Не маємо служити пристрастям поганським ні відверто, ні посередковано. Поганськими пристрастями донині залишаються усілякі надмірності, що їх прагне тіло наше та рабська йому душа його. Тії тілесні надмірності. підкорюючи поступово душу, вкидають її в безодню образ, пихатості, а відтак самолюбства й гордовитості. Така пристрасна людина не належить Христу, бо належить собі й прямує в житті своїм власною дорогою.

    Напевно, якби сотник, почувши Христові слова "іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі.", не пішов до слуги, а, вважаючи справу довершеною, пішов до корчми, чи на ринок, то, прийшовши додому, застав би слугу ще більш хворим. Так і ми, якщо, охрестившись у смерть і воскресіння Христове, підемо не Божою, а своєю свавільною дорогою, то, воскреснувши із мертвих, Царства Небесного ніяк не сягнемо.

    Отож, відкинувши усе недобре, марне й виснажливе, живімо Духом Божим і Святим, що йому ми належимо від найменших літ і днів своїх - Його Животворче джерело нехай буде в нас очищеним від усякої скверни, а ми, діставшись наприкінці земної мандрівки до гробу, нехай побачимо себе воскреслими з Господом нашим Ісусом Христом до життя вічного в Царстві нашого із Ним Отця.

                                                         Амінь.

Неділя святої П'ятдесятниці (2015) 

Слава Ісусу Христу,

дорогі браття й сестри!

    Нині вшановуємо спасительний для нас день - День Зішестя Духа Святого на святих Апостолів, тобто, на усіх нас! Здійснилася обітниця Воскреслого Господа нашого, коли обіцяв Він, що не залишить нас сиротами, а ублагає Отця Свого, і Той зішле для нас Духа Святого Утішителя, Який безпечно вестиме нас небезпечними дорогами земного життя нашого ... .

Неділя про сліпого, 2014

Христос воскрес!

  Дорогі у Христі,

браття й сестри!

    Господь і Бог наш Ісус Христос, зіткнувшись із книжниками й фарисеями при Храмовій скарбниці після третьої Пасхи проповіді Своєї, вказав їм ясно і відверто про Себе як Сина Того Отця, Якого вони Богом своїм називають. Ісус нічого не творить Сам від Себе, бо, хоч і міг би багато сказати викривального юдеям, однак промовляє лише те, чого Отець бажає, щоб іудеї почули. Лише Син знає Отця, а більш ніхто із найрелігійніших людей не спромагається ні Отця пізнати, ані Сина пошанувати. Бог втілився, але ніхто із людей цього не був здатен розгледіти. Люди і серцем, і розумом своїми не були готові прийняти такого Христа. Цей Ісус Христос промовляв найрішучіші слова, а заперечити Йому, чи довести зворотнє, ніхто із книжників не міг, про що Господь і провістив їм, - що вони й помруть у гріхах своїх. Незважаючи на те, що Господь зустрів несприйняття, Він виголошує: " - Доки Я у світі, то Я є Світло для світу!"(Ін.: 9, 5). Ці слова Божественної істини Господь супроводжує даруванням зору народженому без зору! Сам цей сліпонароджений згодом відповідає невірним юдеям, що від віку не було ніколи такого, щоб сліпонароджений зір отримав. Книжники мали зрозуміти, що Той, Хто вчинив цього сліпого зрячим, Той є Божою дією, Богом, що прийшов у плоть людську, а тому в ній уже ніщо не може бути Йому непідвладним, чи містити в собі хоч би й найменшу частку під владою диявола. Та, замість визнання, юдеї вперто запитали у колишнього сліпого: " - що Він зробив з тобою? Як відкрив твої очі?" Отже, фарисеї й книжники не зрозуміли, що для Господа легше відкрити тілесні очі тому, в кого вони ще ніколи не відкривалися, аніж відкрити духовні очі учителям Ізраїля, котрі від малку навчалися бачити Бога. Для того Христос учинив це чудо, щоб уздріли вони, що до Них зійшов їх Сотворитель!

    Яким же чином можемо ми із вами нині все ж увірувати дійсно, а не по традиції у те, що Господь - Бог, і що це настільки важливо, що варто усе відкласти, аби лише найперше в усьому із Богом бути? Візьмімо ж, браття й сестри, дійсний приклад зі сліпця, й промовмо у самій глибині серця свого: " - Вірую, Господи!". Промовмо це так, щоб серце побачило Бога у Христі Ісусі - побачило і поклонилося Йому.

                                                                       Амінь.

Неділя Жон-Мироносиць (2015)

Христос воскрес,

дорогі браття і сестри!

    Христос воскрес і те, що Христос воскрес, найпершою побачила свята Рівноапостольна Марія із Магдали. Взагалі, усі жони-мироносиці показують нашому духовному зору надзвичайну відданість Господеві, але Марія перевершила у цій відданості їх усіх. Вірнії жони-мироносиці іще з вечора спостерігали за погребінням Господа і запам'ятали - де і у якому гробі покладено було Господа їхнього й нашого. Марія ж, іще вночі, іще перед світанням, затемна прийшла до Гробу Господнього та побачила наслідки Христового Воскресіння - відвалений камінь, Ангела, потім, і Гопода, що лише сходив до Отця Свого. Вдосвіта ж прийшли до Гробу й інші жінки і, загалом, серед тих, що згадані рядками Святого Письма, була Марія Клеопова (Йосієва) - братова Йосифа-обручника; Саломія - дружина Зеведеєва та мати святих Апостолів Якова та Іоана: Іоана - дружина доморядника царя Ірода; Марфа та Марія - сестри воскрешеного Господом Лазаря; Сусана - мабуть, заможна людина із двору Ірода.

 Апостоли зібралися у чиємусь домі та знаходились у важких роздумах; жони ж мироносиці тривалим роздумам не віддавалися й попрямували з пахощами до Гробу.

    Саме ті, що не засиджувалися вдома в бездіяльності, а тії, що починали перейматися певними практичними речами, швидше спромагалися побачити присутність Божу у житті, бо ж Господь - це життя і діяльність. Діяльність, що наповнена духовним змістом, є життям у Бозі, і людина, що так живе, не залишається самотньою, бо Господь Бог завжди сприяє їй. Того Воскресного ранку Бог посприяв жінкам, що несли миро до Гробу і вони, побачивши, звістили і Апостолам, і світові, і нам у ньому, що Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав; і тим, що в гробах життя дарував!

Неділя Антипасхи (2015)

Христос воскрес,

дорогі браття і сестри!

    Ось настав уже восьмий день по Воскресінні Господа нашого, Який прийшов до того замкненого дому, де переховвалися Його Учні. Господь прийшов до них і став посеред них у Воскреслому Тілі Своєму. І, саме у Цьому Воскреслому Тілі Своєму Він і дихнув на них, і Духа Святого подав їм. Тобто, Господь, виконавши усе зволене Отцем, і перемігши саму смерть, безперешкодно подає крізь воскресле Тіло Своє Духа Святого. Дух цей Святий очищає, отже, кожного із нас, хто тілом і душею належить до Господа.

    Господь - Переможець тління і смерті, а під час життя християнина Він є переможцем і усякого гріха. Тобто, не лише воскрес із мертвих Господь, але й вірних Своїх підіймає від усякого гріха! Велика є благість для нас зі слів цих Господніх, які промовив Він, дихнувши Духа Святого на Апостолів Своїх, бо взамін на віру в Христа-Переможця, отримуємо звільнення від гріхів своїх, які, подібно до якихось пут, зв'язують наше духовне життя. Потрібна. однак. віра, бо без віру ми, ані Христа невзмозі є пізнати і впізнати, ані бути переконаними, що тягар відпущених гріхів зник - здійняв його Христос із плечей наших. Фома не вірив, що Христос воскрес, бо був занадто зосередженим на собі і здійснюваних ним справах - через що й запізнювавсь завжди і всюди.

    Фома повірив, бо побачив, а, побачивши, визнав. Але Господа потрібно вірою бачити, потрібно робити, сповнені віри кроки назустріч Господеві, щоб відчути незриму допомогу Його, якщо ми на правій дорозі. Іншими словами - щоб Господь був з людиною, - потрібно. щоб вона його побачила не тілесними очима. а очима душі і духа свого, очима серця свого і своєї істоти самої.

    Віруймо, отже, браття й сестри, що Господь із нами є нині, є повсякчас, і є він із нами на віки вічні. Амінь.

Неділя Хрестопоклонна (2015) 

Слава Ісусу Христу!

   Ми нині поклоняємось Христовому Хресту. Однак, разом із вшануванням Хреста Господнього, ми, неодмінно маємо згадувати ці слова Ісусові, що їх Він промовив до Учнів Своїх і до народу і, котрі ми нині знову почули й цьогоріч - із Євангелія новозаповітнього. Господь пішов важкою добровільною дорогою на Хрест. Господь знав, що та дорога правди, що нею прямував Він - Син Людський, - неминуче приведе його до покарання від людей. Господь добре знав, що собою являє людство і як воно позв'язуване гріхом та перелюбом. Не міг Син Божий зважати на небезпечність поведінки людського суспільства та йти якимсь іншим шляхом, окрім шляху істини. Божу істину людство не сприйняо й повело Месію й Визволителя не на царський трон, а на римський хрест. Тому кожен, хто бажає не лише насолоджуватися й задовольнятися благодаттю Христового викупленн на Древі Хрестнім, а бажає йти за Христом слідом, той нехай, подібно до Христа, візьме свій хрест на плечі свої та слідом іде за Ним і лише за Ним, бо спасительною хресною смертю є саме Христова Хресна смерть, а благий Господь дозволяює мученикам за Ним прямувати!

   Усяка людина-християнин має більші, або менші духовні сили нести свій хрест у житті, але важливо, також і те, щоб кожен із нас, взагалі, бажав нести свій хрест. Дуже багато людей не бажають нести аніяких хрестів! Це чужі для Господа люди ... 

 Вони, навпаки, накладають хрести на інших. Це жахлива доля, бо до таких приходить час розплатний від диявола, бо ж де немає Христа, там є лише диявіл.

   Будьмо ж завжди з Христом і свої посильні життєві хрести несімо смиренно - так сподобимося побачити Царство Небесне.

Неділя про Страшний Суд

Слава Ісусу Христу,

дорогі браття і сестри!

    Сьогодні Неділя згадки про Страшний Суд і ми маємо пригадати собі, що за кожен вчинок свого свідомого життя ми є відповідальні. Слід відразу сказати, що на останньому Суді нас Ангели судитимуть, бо вони свідки усього, що ми у житті своєму чинимо. До того ж, не буде цікавити Суддю нічого із обставин земних та матеріальних, а лише те, що ми діяли із душею своєю, своєю совістю та тим Духом, що є всередині нас від Бога. 

    Поперше, якщо ми наповнюємо душу свою зневагою до інших та холодно їх сприймаємо; якщо вважаємо за розумне корисливо обманювати чистих серцем,  та холодно й цинічно вводити їх в оману; якщо ми називаємо такий обман розумною передбачливістю в ім’я якогось блага, - то ми вороги Божі. Коли ж ми не бажаємо такими ворогами Божими бути, то повинні пригадати собі, що такими хижими у думках зробили нас пристрасті наші гріховні – надмірні розваги, незбутні фантазії, що нас приводили в роздратування в разі їх незадоволення; лють до всього праведного і святого; надмірна жага до збагачення, яка можлива лише тоді, коли серце стає байдужим та нечутливим до всього людяного і побожного та бажає живитися працею й стражданням багатьох. Тому необхідно із великою відразою відкинути усе це як страшне диявольське надбання, яке веде нас неодмінно в пекло, до євангельських козлів. Розпалену, розбещену та розпашілу пристрастями нашу істоту повинні ми зусиллям волі своєї твердо та безкомпромісно втихомирити і викоренити її безжально, як бур’ян із доброго городу. Піст у цьому ділі – інструмент, а молитва – це сила наша у викоріненні гріхів великих чи малих, розгалужених, чи непомітних.

    Коли ж ми, браття й сестри, погоджуємося зі злом, із приниженістю, стаємо рабами та послідовниками грішників та гордивців, то ми не можемо належати Христові, бо належимо своїм панам і мріємо грішити так, як і вони грішать. Дух кожної людини, навіть такої, що виконує найчорнішу роботу в житті своєму, обслуговує сильних світу цього, служить сильнішим, не має бути відданий комусь із людей, а надто явним грішникам. Дух навіть найбільш приниженої людини має належати лише Богові Єдиному. Не можна служити грішникам у їхніх гріхах, хоч би вони лукаво й закликали послужити їм, нібито заради Бога.

    Для того, щоб не дійти в житті своєму до розбещености, коли Бог подає чи не подає достаток, ми маємо стримувати себе щороку Постом Великим, адже так учиняв, тобто сорок днів постив, і Сам Ісус Христос – наш із вами Господь і Бог усього, що існує. Ось чому нині ми припиняємо споживання м’яса, - щоб у самому корені убити егоїзм і тваринну турботу про себе. Не біймося безжально нищити коріння всіх тілесних пристрастей, бо вони вперто проростають знову. Постячи, молімося невпинно, щоб не впасти у гордощі від того, що звершуємо постовий тілесний подвиг, бо висока про себе думка, уявлення про власну винятковість і все, що до цього подібне є гірше від гріхів тілесних. Фальшиву святість викорінити найважче, бо фальшиві святенники Самого Христа розп'яли, аби лише мила їхньому серцеві святість їхня не була нічим порушена! Усякий, отже, чванько є Божим розпинателем, є боговбивцею.

                                                                    Амінь.

(Проповідь 23. 02. 2014) 

Неділя про Блудного Сина

Слава Ісусу Христу,

дорогі браття й сестри!

   Нині, цього воскресного дня віра наша, і надія наша, і наша любов підживлюється тим, що ми знову нагадуємо собі - Христос воскресить кожного у день останній.

   Яким чином і чому Христос підійме вмерле до життя? Взмозі буде підійняти, бо він є Саме Життя, і тіло, що належало Життю - не належатиме смерті. Бог створив нас не для смерті, але для життя із Ним - нашим Отцем. Тому то Господь наш воскресить і нас до життя з Отцем, бо ми Йому належимо. Отже, для воскресіння і життя з Богом, ми маємо належати Йому - Богові.

   Окрім цього, у кожному із нас є те життя, яке вдихнув в нас, людей, Бог при створенні нас - людей. Цей дух життя горить всередині кожного із нас протягом земного життя кожного із нас. Ми вважаємо щасливою таку людину, у якої дух життя горить чисто та рівномірно затухає на схилі літ. Одначе так буває лише тоді, коли полум'я життя не схитують різкі рухи, падіння, протяги та вітри. Ось, наприклад, блудний син, котрому присвячена Неділя ця, - він покинув розмірене життя в лоні батька свого та кинувсь у солодку невідомість. Цьому передували, можливо, якісь його лінощі у певний момент, або неминуча в праці образлива якась несправедливість, котрій було надано забагато уваги. Далі, можливо, погляд цього сина зіткнувся з якимись зразками іншого життя - більш яскравого та менш важкого. Хлопець попрямував назустріч кращому життю! Але, оте полум'я життя, про яке ми згадували перше, не терпить невизначеності, бо воно потребує щоденного однакового спокою. В домі отця свого, блудний син щодня однаково харчувався та мав однаковий розклад життя, а коли від'їхав, то все це зникло і він почав харчуватися нерозмірено, надмірно, а його душу хвилювали різноманітні пристрасті, захоплення, азарт, а також незмінні супутники, чи зворотній бік цього  - спустошеність, безсилля, смуток і тому подібне. За таких умов той дух життя, що його вдихнув у людину Бог, горить небезпечно - то спалахує, то гасне, шкварчить та палахкотить. Багато чого у такій людині завмирає й майже не живе - тонкі відчуття, що вирізняють її посеред інших творінь Божих, нюх, слух, зір, богодайна ранкова окриленість, - усе це зникає, а живе іще сама лише істота людини. Серце її ще працює, хоча й важко йому, м'язи скорочуються, хоча й не так грайливо та охоче. Людина така стає напівмертвою! Диявол задоволено споглядає на свою роботу та тихенько з Бога починає кепкувати, мовляв, "де Твоє творіння?". Відповідь з Небес ніколи не бариться і в блудного сина народжується вірна і благая думка: " - Піду я до батька свого!".

   Ось, дорогі браття і сестри, що рятує нас у складних хитросплетіннях нашого життя - просте покаянне звернення до Отця Небесного в думці нашій! Коли ми в думці покоряємося нашому Творцеві і Отцеві, то й усе життя наше вирівнюється, а заради цього, ми не зважаємо на жодні труднощі і перепони. Зрозуміймо, браття й сестри, що постраждавши, тримаючись Бога, ми страждаємо менше, ніж, коли залишаємо Бога через світські страждання. Світ усім несе приготовані дияволом страждання праотця Адама, але згадаймо, що Господь наш світ переміг! Господь наш кожного проведе через страждання до життя, а диявол спокусливо веде нас у ще більші страждання і до самої смерті.

   Нехай же притча ця Христова просвітлить наші думки та наше життя, щоб добре розрізняли ми світло життя від оманливого світла смерті, а також духовне світло, що сходить на нас згори, від пекельного світла, що лише розпалює всередині нас пристрасті наші. Світло бо духовне животворить, а світло пекельне спалює. Доручаймо життя своє Тому, Хто дав нам Його. Молімося за життя своє до Того, хто його нам дав. Дотримуймося у житті своєму заповідей Божих та правил церковних, щоб добре нам було. Тримаймося Духа Отчого у Христі і ми втримаємось у житті навік. Амінь.

Неділя про Митаря і Фарисея (2015).

Слава Ісусу Христу,

дорогі браття й сестри!

   Ось і проминув 34-й Тиждень після свята П'ятдесятниці й настала Неділя про Митаря і Фарисея. Цього недільного дня, коли згадуємо про Воскресіння Господнє, згадуємо й притчу Його про відвідання двома чоловіками Храму Єрусалимського. Щойно ми вислухали, браття й сестри, як це відбувалося і як молилися ці два чоловіки до Бога. У чому ці люди схожі поміж собою, а в чому ж вони різні? Ці двоє чоловіків, насправді, схожі поміж собою у своєму прагненні життєвого благополуччя. Так, вони належать до різних суспільних шарів, які є доволі далекими поміж собою, але прагнення життєвого успіху у них є спільним. Тобто, фарисей належить до привілейованої, релігійної й поважної частини суспільства, однак, земне його становище для нього є незмінно важливим, а митар належить до нижчої частини суспільства і заради бажаного земного становища збирає податки на користь чужої окупаційної влади.

   Звісно, в ідеалі мало б бути дещо по-іншому, бо фарисей у своїй виключній належності до Бога та у своїм довершеннім житті з Богом, не мав би зважати на жодні обставини життя, що оточують його. Так само і митар, що визискує власних співвітчизників на користь римлян та заради власної наживи, не мав би очей та совісті, взагалі, заходити до Храму Божого. Однак, в реальному, як то кажуть, житті усе прибрало іншого характеру - фарисеї не цуралися вести фінансові та майнові справи, а митарі, знаючи це, дозволяли собі прилучатися до релігійної складової життя. Таким чином, авторитетний праведник  та мерзенний грішник опинилися в одному Храмі і ніхто нікому не дорікає, і ніхто нікого нікуди не вигонить.  Відтак, усе зовнішнє благочестя  в цілому народі прибирає бездоганного вигляду, незважаючи на те, що усі верстви зв'язані грошовим інтересом.

   А, чи залишилося у такій системі місце для Бога? Саме про це бажає розповісти нам Ісус Христос. Господь розповідає нам найцікавіше - внутрішні думки і фарисея, і митаря, - думки, яких вони ніколи і, швидше за все, ні перед ким не озвучували. Почувши думки фарисея, ми бачимо, що цей чоловік є самовдоволеним і успішним не лише ззовні, а й усередині. Почувши ж думки митаря, ми бачимо щось несподіване - митар кається. Може, митар, відповідно до своїх, швидше за все, примітивних релігійних уявлень, кається у тім, що він не такий бездоганний перед Богом, як фарисей, а не в тім, що визискує щодня власний народ. А, можливо, митар кається і в тому, і в іншому, але Господь вказує нам саме на те, що нещасний митар кається. Саме дух покаяння, що виявляється в людині, як бачимо, є для Бога найбільш цінним. Богові сподобалося те, що людина перед Ним кається! Така людина, визнаючи свої невдачі у житті, зазвичай, виказує невдоволення й самим життям. Людина ж, яка відвертає свій зачарований погляд від земного життя, може бути здатною посправжньому звернути свій погляд до Бога. Бога ніхто і ніколи не бачив, а тому погляд у бік Бога може бути лише духовним, невидимим для світу. Переведення погляду людини від світу матеріального в бік світу духовного є, насправді, найбільшою справою нашого життя. Ця справа надзвичайно необхідна для спасіння, бо, не відмовившись від світу, як ми ввійдемо у приготоване Богом Царство Небесне? Вже тут, на землі, ми маємо набути навик полишати усе земне, а також, маємо виробити у собі духовне відчуття якомога більшої наближеності до Бога, щоб не опинитися розгубленими в мить прощання із землею та зустрічі з Небесним світом.

   Дорогі браття і сестри, Неділею про Митаря і Фарисея ми починаємо служити в церкві згідно текстів та піснеспівів Тріоді Постової, тобто, будемо готуватися до Великого Посту, який цьогоріч розпочнеться 23-го лютого. Крім того, ми маємо згадати, що увесь наступний Тиждень позбавлений постових днів у середу й п’ятницю, бо ж, хоч фарисей і постив двічі на тиждень, але вийшов після своєї молитви із Храму менш оправданим, ніж митар, котрий, хоч і не постив, але каявся перед Богом. Тому й ми, давайте не будемо протягом наступного тижня постити як той фарисей, а будемо каятися як той митар, бо так є нині вгодно Христу Ісусу – Богові нашому, Який бажає спасти нас від усякого зла нині й повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Неділя 33-тя по 50-ці, про Закхея

Христос охрестився,

дорогі браття і сесчтри!

   Ось уже 33-тя Неділя настала після П'ятдесятниці. Проминули великі Різдвяно-Богоявленські свята, але святкові відчуття і згадки не відразу полишають нас. Ми іще вісім днів знаходимось у духовному світлі Просвічення Світлом Христовим. Чуємо нині зі Святого Письма, що Господь покинув Своє рідне місто Назарет і прийшов до Галилеї. Про цю, начебто незначну подію, пророкував великий старозаповітній пророк Ісая ще за сім століть до її здійснення. Ісая звіщав, що народ галилейських країв, народ, що сидів у духовній темряві, побачив світло велике - світло, яке приніс для них Христос. Подібна, браття і сестри, душа кожного із нас до тієї Галилеї язичницької, бо сидить у духовній темряві. Ми прагнемо світла Божого, але віднайти його важко, побачити його не знаємо яким чином, і чи можливо, бо ж ми буваємо постійно обплетені турботами і поспішністю, або, після надміру турбот - байдужістю й лінивством, поганим самопочуттям та смутком.

  Чи можемо ми засмучуватися, коли знаємо, що Христос є світлом, і що Христос Є? не можемо засмучуватися і не будемо надалі засмучуватися, а устанемо зі сну свого життєвого й попрямуємо слід за Христом, або й назустріч Йому, як те вчинив митар Закхей, про котрого ми нині теж вислухали рядове Євангельське читання. 

   Цього начальника над митарями, тобто окупаційними податківцями, ненавидів народ, але митар цей не думав про народ, бо він думав і турбувався про власне життя та життя й благополуччя власної родини. Він щиро любив дітей та онуків своїх і намагався в усьому догодити їм - вони були світлом життя його. Однак з часом все частіше, коли Закхей виходив за ворота свого маєтку, то відчував на собі презирство й ненависть людей, а коли того презирства почали зазнавати його діти й онуки, тоді Закхей почав відчувати себе нещасною людиною, заручником жорстокої долі, бо вже не взмозі був покинути своє заняття, як єдине джерело існування і його, і родини його.

   Усе змінилося одного разу, коли до міста Єрихону увійшов Ісус. Знеможене серце Закхея відчуло, що наближається Хтось Такий, Хто може допомогти йому знайти добрий вихід у життєвій безвиході і що, водночас, Той, що наближається любить людину усяку і любить також і його - негідного Закхея! "Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Я маю бути в тебе в домі!" Перед усім народом Ісус виявив благовоління до Закхея, змінив ненависть народу на спантеличення народу: - Як Він зайшов гостити до грішного чоловіка? В одну мить Закхей був виправданий, та ще й перед усім містом!

   Ось як відповідає Господь на справжні порухи серця людини, кожнісінької людини. Небхідно й нам для спасіння нашого звершувати духовний рух усередині серця свого назустріч Богові - щиро, без прихованих намірів, без лукавства і лише тоді, коли ми цього справді бажаємо і потребуємо, коли здатні на це, тобто - вчасно і нелицемірно. І освітить кожну людину таку світло Христове, і відчує вона наближення Царства Небесного й не повернеться більш у загибель земную. Амінь.

Неділя 30-та по 50-ці, про велику вечерю.

Слава Ісусу Христу ,

дорогі браття і сестри!

   Нинішнього дня, вже 29-ї Неділі після П'ятдесятниці, ми знову у храмі Божому зібралися для того, щоб укотре вшанувати святе Воскресіння Господнє. Відволікши себе від турбот цьогосвітніх, ми звертаємо свої серця до Господньої Вечері, яку вчиняємо й нині на святім нашім Престолі. Звершуючи Господню Вечерю на спомин про Нього, ми, водночас, дякуємо Йому за те, що Він покликав нас до цієї Вечері.

    Усе, про що ми почули сьогодні із Євангельського тексту є вірним та відображає духовний і моральний стан усього життя нашого. Усіх українців покликано Богом до Святої Вечері Його в день цей Недільний, але усі, неначе змовившись, постійно вибачаються і пояснюють Богові причини своєї відсутності в Домі Його. А причин цих безліч - великі справи, необхідні придбання, сімейні турботи. Усім заняттям цим немає ні кінця, ані краю. Кожна людина з азартом та бойовим натхненням поспішає виконати усі ці завдання, щоб досягти успіху, бути кращим, не бути гіршим, отримати, зрештою, заслужене тяжкою працею задоволення. Ми звикли, нам здається, що то не Бог нас кличе, а то ми самі, за бажанням, ідемо до Бога. Так промовляє світ, - він говорить, що людина сама обирає - вірувати, чи не вірувати, наближатися до Бога, чи до кумира, самостійно обирати спосіб і час наближення до Бога. Насправді, все простіше й серйозніше - Бог кличе нас усіх і кожного зокрема до Своєї Вечері. Той, що створив світ і нас у ньому, кличе нас - які можуть бути у нас із цього приводу варіанти, пояснення, відмовки, причини? Жодних, насправді.

    Дорогі браття і сестри, звернімо зайвий раз свою увагу на те, що у тексті прочитаного нині Євангельського уривка написано, що Господар Той розгнівився! Наш із вами Єдиний Господар - Бог, - розгнівився і, ми визнаємо нині, що розгніватися у Нього є достатньо підстав. Для нас, покликаних, але таких, що зволікають, цей гнів полягає у тому, що Господь відвертає від нас увагу Свою і кличе інших, що, здавалося б, неварті уваги Його! Здавалося б, неварті уваги Його, бо вони є убогі в релігійному сенсі, бо ж не знайомі із богослуженнями Апостольської Церкви, не знайомі із її догматичним ученням, не розуміють заступництва Богородиці та святих Божих угодників, а тому рухаються дорогами духовного життя неначе каліки. Вони ревно моляться Богові, але не бачать його, бо пристрасні вельми і пристрасті застеляють їхній зір духовний і не бачать вони Господа Бога, коли Господь Бог не Такий, як вони. Вони у віровизнанні своїм кривуляють на один якийсь бік і нічого з ними не вдієш. Одначе, прогнівившись на нас, Господь благословляє їх, Господь живить їх Духом Своїм - вони, а не ми, наповнюють Дім Його.

   Ісус Христос промовляє, що, хоч і наповнюють Дім Господаря усі ці запрошені, та Вечері Його не скуштують - не для них Вечеря Господня вчинялася, не задля їхнього життя віддав на Голгофі життя, той, що дає Життя. Але ж і серед першопокликаних не знайшов Бог нікого. Лише дехто, лишень одиниці із благоговінням приходять до двору Господнього, до Вечері Його, щоб скуштувати у ній життя вічного - життя, що до Гробу покладене було і повстало, - Воскреслого з мертвих Життя! Йому ж і слава навіки. Амінь.

Неділя 29-та по 50-ці, уздоровлення 10-ти прокажених.

Дорогі во Христі браття й сестри!

Слава Ісусу Христу!

  У Господа нашого Ісуса Христа стається навіть так, що сама лише віра спасає! Спасає навіть тих, що непричетні до спільноти "овець Ізраїлевих"! Як бачимо, дістався спасіння для життя вічного якийсь самарянин, - один із десятьох, - дев'ять же ізраїльтян лишень порятували шкіру свою від прокази!

  Чи ж це справедливо, браття й сестри, що спасся самарянин, а не правовірні юдеї? Здавалося б,- це несправедливо, але хіба ж бо справедливо, що, коли всі десять очищених від прокази пішли показатися священикові, то священик іудейський самарянина відправив назад геть? А, можливо, що, знаючи ставлення непрокажених іудеїв до всіх самарян, не пішов самарянин той до священика того ... . Кому мав показатися самарянин? От він і повернувся до Ісуса, щоб саме Йому - істинному Священику показатися! Де ж дев'ять? У них - все добре! Показалися своєму священникові та повернулися до своїх родин.

  Дорогі во Христі браття й сестри! Те,що Христос очистив від прокази самарянина є для нас дуже важливим ще й тому, що й самі самаряни ставилися до іудеїв навіть гірше ніж погани, язичники. Шануючи Єдиного Бога, одне лише П'ятикнижжя Мойсеєве та Книгу Ісуса Навина, не шануючи старозавітніх пророків, збудувавши інший храм на іншій горі, самаряни часто виступали збройно проти юдеїв на боці язичників. Більш того, - самаряни в подальших віках не терпіли та переслідували також і християн! Ось про таких от людей Господь часто й розповідає нам, то виливаючи на них благодать зцілення, як у випадку з одним із десяти прокажених, то пророкуючи, як у випадку із самарянкою. Отже, якими б неприємними не були ті, чи ті люди, - Господь любить їх Своєю Божественною Любов'ю! Тобто, для спасіння через Христа Ісуса, - нашого із вами Бога, - достатньо лише того, щоб належати до людського роду!

  Самаряни не виконували належним чином Закон Мойсеїв, однак у Христі Ісусі, як бачимо, знаходили спасіння. Але ж Господь говорив, що прийшов виконати Закон, а це означає, що й послідовники Його мали б виконувати Закон Мойсея. То що ж, самарянин виконував Закон Мойсея? Як і коли цей прокажений самарянин виконував Закона Мойсеєвого?

  Цей прокажений самарянин виконав Закон Мойсеїв тоді, коли в гурті ТАКИХ ЖЕ прокажених вигукував: "Ісусе Наставнику! ПОМИЛУЙ НАС!".Бо серце, яке здатне взивати до Господа - "Помилуй", здатне бути таким, яким його описує Апостол Павло в своєму Посланні до Колосян: милосердним, добрим, смиренномудрим, лагідним та довготерпеливим.

  Річ у тім, що рідкісний іудей наближається до того, щоб мати таке серце, та все ж не спромагається бути настільки милосердним, добрим, смиренномудрим, лагідним та довготерпеливим, щоб могти істинно любити Бога та ближнього. Звернімо увагу, що найчастіше лише той, хто страждає, той і здатен до згаданих чеснот. До того ж, бачимо, що лише один із десятьох стражденних стає причетним до християнської Любові, а інші, проминувши страждання, стараються якнайшвидше забути про них і не згадувати вже ніколи, - ані про страждання, ані про стражденних. Важко, браття й сестри посправжньому дістатися до Господа та Царства Його! На заваді виступає ЦЕЙ СВІТ, і, найважчим є те, що Мойсеєве законодавство фарисеї запросто вписують у систему координат світу цього. Тому-то, можна жити в усіх приписах Закону, але як складової цього світу! У житті фарисея Законодавство Мойсея - це лише стиль цьогобічного життя. Нехай же ніхто із нас не наважується жити отак, по фарисейськи.

  Відомо, що Апостоли та учні Христові вже після Вознесіння Господнього дотримувалися законодавства та звичаїв юдейських (особливо Яків, брат Господній), заради любові до ближнього й до Бога.

  Ми, дорогі браття й сестри маємо багато своїх християнських звичаїв, маємо безліч правил та канонів, маємо богослужбовий устав і, на жаль, маємо своє, не гірше від юдейського, фарисейство, котре демонструє нам не життя в Бозі, а лише життя в божественному стилі, ще й називаємо стиль такий православним, - неначе життям таким правильно ми Бога визнаємо?!

  Необхідно віддалятися від фарисейства, що паразитує в православній Церкві, бо сказав нам про це Господь: "... все, що вони (фарисеї) кажуть додержувати, додержуйте і робіть, а по ділах їхніх не робіть, бо вони говорять і не роблять ..."(Мф. 23,2). Чому не роблять? Бо це дуже важко ... - виконувати усі приписи і канони православної Церкви завжди! Той, хто виконує устав Церкви православної, той справжній страждалець і, такий страждалець стається і милосердним, і добрим, і смиренномудрим, і лагідним, і терпеливим!

                                                                                                     Амінь.

(Проповідь 29 Неділі по 50-ці 2012 року)

Неділя 28-ма по 50-ці, Про засмученого багатія

Слава Ісусу Христу, дорогі браття й сестри!

  Нині, цього воскресного дня ми зобв’язані інакше поглянути як на життя наше, так і на все, що є довкола нього, бо ж саме Воскресіння Господнє змінює для нас геть усе у сприйнятті реалій світу цього. Річ у тім, що той, Кого Воскреслий Господь воскресить, - той уже не зазнає смерті повік! А той, хто смерті не знає, той не знає нічого важкого, чи сумного, чи хворого, чи невдалого, чи недоброго. Світ, у котрому немає смерті, є світом Божественного щастя. До такого світу веде нас Христос – Господь і Бог наш. Усе ж інше, що є в житті нашому, отримує сенс лише тоді, коли воно сприяє нашому наближенню до Господа Бога та Його Царства.

  Багатий юнак ретельно дотримувавсь Мойсеєвого законодавства заради цьогосвітнього земного благополуччя, а коли душа його несподівано запрагла іще чогось більшого – не знав, як зарадити цьому. Так, душа людська шукає вдоволення і спокою у житті земному, але, осягнувши бажане, завжди виявляє бажання віднайти задоволення ментальне і, як правило – ідеалістичне, бо так вона влаштована Самим Творцем. «Іди за Мною!» - промовляє Христос до кожної душі такої, - й не матиме вона, ані страждань, ані втрат, ані сліз, ані болю, а житиме у Царстві Отця нашого!

  Для кожного із нас у таку мить настають труднощі – ми відчуваємо, що ми невпевнені у своєму поступі на християнській дорозі, що, можливо, не виживемо у режимі такої цілковитої довіри Христу Богові. Ми відчуваємо, що світ та його обставини підкорені Христу, але охоплює нас особистий наш страх та невпевненість у власних силах. А чи власними є наші сили? Чи не Господь Бог створив нас, та сили життєвої надав нам? Набагато більш небезпечним є довіряти себе не Богові, а цьогосвітнім чинникам, земним авторитетам, які не мають усієї влади над життям, а лише користуються тим, що Бог подав усім людям.

  Дорогі браття й сестри, Христос жив поміж нас тілом і живе поміж нас нині Духом Своїм, а ми є причасниками Божественних  Тіла Його й Крові. Немає у світі слів більш вірних і дбайливих, аніж слова Христові. Христос, знаючи неміч кожного із нас, навіть не вимагає від усіх тієї цілковитої життєвої відданості, про яку ми говоримо нині, бо все на світі й так є відданим Йому, Господь же нам нагадує, бодай про Мойсеєві заповіді: «Не убий, не кради, не перелюбствуй, шануй батька твого і матір твою, не лже¬свідчи, та інші»  - і спасемося й потрапимо до Царства Отця Його, де є життя вічне та всеблаженне. Хто ж із нас бажає більшого, і, кого земні скарби вже не задовільняють, то й таких Господь запевняє: «Йди слідом за Мною», а «все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на Небесах!». Зверніть увагу, що продаж майна свого та роздавання убогим є доволі достойною справою у житті християнина. У такого християнина відкривається дві можливості слідування за Христом – продати усе заразом і роздати убогим, а затим податися в ченці, або постійно надбавати та продавати майно своє - й постійно подавати убогим.

  Так, чи інакше, проте, в жодному разі не можемо ми нині дозволити собі вчинок подібний до вчинку того багатого юнака – якщо наблизився до Господа, то вже не відходь від Нього, бо Він є Шлях, Істина і Життя.

                                Амінь.

Неділя 27-ма по 50-ці, про випростання скорченої

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

  Господь наш Ісус Христос воскрес із мертвих – смерть не втримала Його в Своїх обіймах. Звідки походить смерть, а, зокрема, її свідки й передвісники – хвороби?

Диявол у вигляді змія спокусив перших людей та довів їх до смертної долі, а так само й нас – дітей їхніх, доводить до хвороб, старіння й умирання. Дух тління засновує хвороби в тілі людини, порушуючи життєвий дух того чи іншого його органу. Жінку, про яку ми чуємо нині, зв’язав диявол духами своїми у таких місцях її тіла, що вона ходила скорченою. Христос прогнав ту завмерлу скорченість, бо ж Він – Той, що зійшов душею до Аду та знищив Духом Своїм увесь морок духа смерті.

  Одначе, треба усвідомлювати, що, таким чином уздоровлена людина, всеодно, зістарівшись, згодом померла, а, ось, Господь, воскресши з мертвих, вже більше не вмирає – смерть вже Ним не володіє. Єдиною людиною, що воскресла і вже більше не вмирає є Ісус Христос. Ісус Христос – Господь наш  для того й показав силу Божества, випроставши скорчену, аби ми повірили, що кожен, причетний до Нього, легко буде підійнятий з могили німої до життя вічного. Господь вказав нам, що Він вщерть сповнений Життям і, що Він є виконанням всякої суботи. Любов прийшла до людей, а не пута закону. Як законники, люблячи свою худобу необхідною любов’ю, порушує свій суботній спокій, аби напоїти її, так Господь люблячи ту скорчену жінку, відв’язує її від затвердінь диявольських та дає насолодитися життям.

  З тих пір, і до нині, багато ще скорчених було і є на світі, але Господь нам каже, що відв’язав Він кожного із нас від Аду, розв’язавши пута смерті, та приводить до Царства Отця Свого, до належної нам ріки Життя вічного, де обабіч ростуть дерева, плодами й листям котрих уздоровлюються народи (Одкр. 22, 1-3).

  Заради такого Благовістя, ми християни, охоче віддаємо усі сили свої та старання для того, щоб приподобитися до провіщеного Христом, вже й нині, тут, у громадах своїх, являючи образ майбутнього Царства. У Церкві бо християнину легше подолати пристрасті свої та просвітлити свій духовний зір і втішити душу свою спогляданням Божества.

                                             Амінь.

Неділя 26-та по 50-ці, про нерозумного багатія.

Слава Ісусу Христу, дорогі браття й сестри!

  Ми віруємо й визнаємо, що Господь і Бог наш Ісус Христос прийшов у світ цей для того, щоб воскресити з мертвих кожного із нас. Від голосу Господнього кожен праведник воскресне для життя вічного в Царстві Отця нашого, а всякий грішник воскресне для отримання вічної кари. Чи оправдаємося перед єдиносправедливим Богом-Судією? Навряд чи увійдем до раю, куди ніщо скверне ввійти не спроможне.   Суворість останнього суду пригнічує кожного з нас.

  На щастя, ми маємо можливість підготувати себе до потойбічного суду.

Не забуваймо, браття й сестри, що Господь наш Ісус Христос 2014 років тому втілився в людину, а тому знає усе про наші життєві труднощі, бачив нашу нестійкість у правді та нашу схильність до гріха. Він, перебуваючи в людському тілі, не спокусився словами диявола, не впав у відчай, а привів істоту людську до спасіння, очистивши її Своєю Жертовною смертю на Хресті.  Іншими словами, Господь зійшов до нас з Небес, пожив із нами і знову зійшов на Небо, незважаючи на смерть. Живучи з нами, бачачи життя наше, Господь давав нам заповіді, переконував нас чудесами, навчав нас притчами. Дотримуючись проповіданого  Христом вчення, ми можемо спастися, - тобто, навіть ті, котрих не ведуть на хрест, на муки, а котрі живуть лишень згідно заповідей Христових, можуть вистояти на останньому Суді Його.

  Ось, нині Святе Євангеліє звіщає нам притчу про нерозумного багатія. Цей багатій чинив нерозумно і про це нам сказав Сам Господь. Отже, ми ні в якому разі не повинні мислити й вчиняти так, як вчинив цей багач. У своїх же прагненнях достатку й забезпеченості, ми повинні дотримуватися розумної стриманості та усілякої поміркованості. Як утримати себе в подібному благочесті? Потрібно зусиллям природньої волі змусити себе до поміркованості, сягнувши можливого посильного її рівня і, не гаючись, звернутися до Христа з Покаянням за негідне життя, щоб Господь простив і дав кожному із нас Духа втриматись в осягненій поміркованості вже назавжди. Звершувати Покаяння  заповів Господь у Церкві Своїй, бо, з’явившись в день Воскресіння Свого серед Апостолів, дихнув на них та промовив: « - Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться … » (Ін. 20, 22-23). Наступники Апостолів Єпископи, а з їхнього благословення, і священики, нині відпускають, або затримують сповідувані християнином гріхи. Коли, християнин отак висповідається Христу, то запитає: «Господи, а навіщо я володію вмінням помножувати статки? Господи, усе походить від Тебе і належить Тобі». Таким чином багатії, звільнившись від гріховної ненаситності та захланості, часто віднаходять новий сенс у помноженні талантів і стають християнськими та церковними філантропами - вони "у Бога багатіють".

  Нехай же, дорогі браття і сестри, ніхто із нас не залишиться у тенетах світу цього, бо він лукавий та згубний. Хто із нас уміє багатіти - нехай багатіє у Бога, а не у собі; нехай служить Богові, а не собі, бо коли служитиме Богові, то Бог воздасть такому у Царстві Своїм, а коли служитиме собі, то ніхто такому не воздасть по смерті його, а навпаки, демони душу відберуть у такого. Бог дав нам усе для життя, то й живімо завжди з Богом.

                                                           Амінь.

Неділя 21-ша (22-га) по 50-ці. Про багатія й убогого Лазаря

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

  Усі слова , притчі, дії та чудеса Господні сповнені для нас із вами найбільшого сенсу. Кажуть, що життя схоже на загадку, а часто – й на головоломку. Зазвичай, той, що відгадує будь-яку загадку, чи знаходить вихід із лабіринту, завжди отримує якусь винагороду. Але, які ж постають перед нами загадки, або лабіринти? Дуже часто людина не вибирає собі загадок, чи завдань життєвих, а саме життя земне, чи люди у житті цьому земному ставлять перед нами свої завдання й загадки. Одначе, річ у тім, що жодні загадки, завдання чи лабіринти ніяк не зачіпають нас, християн, бо ми, або самі не вплутуємося у загадки, або нікого нимине обплутуємо, а можемо вибирати для себе ті завдання чи життєві загадки, які знаємо як виконувати, знаємо спосіб розв’язання наших завдань.

  Ось, наприклад, багатій зі щойно почутої притчі, розв’язав багато цьогосвітніх загадок, щоб бути багатим, а багатьох він і сам увів у лабіринти. Тобто, добре знав цей багатій спосіб життя на цім світі.

Спосіб життя бідного Лазаря дуже помітно відрізнявся від багатієвого, бо він просто лежав біля воріт великої господи та споживав те, що перепаде. Чому лазар лежав при воротях? Тому що не брав участі у неправедних справах того міста, у котрому проживав.

  Погляньмо, як чудово винагородив Господь Бог бідного Лазаря – він бо на віки вічні оселився у найкращому місці потойбічного світу – на лоні Авраама! Нічого кращого для старозаповітньої людини не існувало у її уявленні про життя вічне.

  А який же нестерпний стан охопив по смерті багача!

Не забуваймо, дорогі браття й сестри, що цю притчу промовив до нас Сам Господь. Кому вірити більше, аніж Господу. Тому, коли ми бачимо яку’ несправедливість у світі цьому, перед очима своїми, то можемо певно, по Слову Божому, що його ми чули нині, знати, що чекає тих чи тих у вічності.

  У світі цьому неможливо прожити у багатстві та осягнути праведність, бо ж будь-яке багатство світу цього має неправедне походження. Усе, що може учинити для свого оправдання перед Богом багатій – то це повернути неправедно нажите отим бідним Лазарям, у котрих відібрав він їхні частки, а далі – каятися у скоєному при накопиченні майна. Водночас, усе, що може вчинити окрадений сильними світу цього – смиренно знести такий стан речей, - не впадати у відчай, не злитися, не сумувати, а уподібнитися тихості бідного Лазаря.

  Якщо у старозаповітніх часах Лазар отримує блаженство на лоні Авраама, то у часи, освітлені Христовою благодаттю, людина, що смиренно зносить образи й невдачі, отримує ще за життя благодать від Бога для життя у Церкві Його!

                                                                              Амінь.

Неділя 20-та (21-ша) по 50-ці. Про Божественного сівача.

Слава Ісусу Христу, дорогі браття й сестри!

  Господь у притчі цій показав усе, як воно є у світі нашому.

  Зерно при дорозі – це холодна, диявольська байдужість серця людського до Божого Слова та до усього того, до чого Слово Боже нас спонукає та благодатію свого впливу совістю зобов’язує. Така людина може займатися будь-чим – навіть благодійністю, чи лікуванням, чи будь-яким служінням громаді й суспільству, але серце її залишається замкненим і двері його – заіржавілі й замерзлі. Така людина вміло посміхається, промовляє ефектні слова, всіляко акторствує і ми, довірливо спостерігаючи за нею, віримо їй. Коли ж така лицедійна вистава завершується, то нас огортає відчуття холоду та залишеності, а по суті, обманутості.

  Зерно на кам'янистому грунті – це люди, які мають у своєму серці залишки совісті, розуміння справедливості, вони визнають, що світ належить Богові, вони згадують Бога, вони посилаються на Бога, вони відвідують церкву і вони погоджуються зі Словом Божим. Але такі люди не живуть побожним життям, бо коли у них відбирають їхню побожність взамін на спокій, то вони квапливо на це погоджуються.

  Зерно, що впало поміж бур’яни – це Слово Боже, яке багато хто із нас глибоко приймає у серце своє й не віддає вже цього скарбу нікому. Біда у тім, що такі серця погано розрізняють зерна поміж собою, і приймають у своє серце, також і насіння різних численних бур’янів. Цими бур’янами у житті таких людей є захоплення різноманітними і ментальними, і духовними, і психологічними віяннями світу цього, котрі неодмінно пов’язані із певними пристрасними заняттями саме світу цього, а ніяк не тими заняттями церковними, що ведуть до Царства Божого.

  І лише, коли ми ретельно й рішуче вириваємо зі свого серця цьогосвітні бур’яни, а залишаємо серце своє відкритим до істинного Слова Божого, тоді ми здатні буваємо зрощувати зі свого серця стократний плід Святого Духа на злаках високих та колосистих, що Царства Небесного сягають й нам Його благодайно дарують.

                                                             Амінь.

Неділя 19-та (20-ї) по 50-ці. Воскрешення сина Наїнської вдови

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

  Воскресив Господь єдиного сина вдовиці Наїнської, просто промовиши до нього: "Тобі кажу. підведися". Господь наш звернув слова Свої саме на юнака цього - "тобі кажу". Навіщо уточнював Господь, наказуючи підійнятися із мертвих? Якби не уточнив Господь і Бог наш Ісус Христос, кому саме підійнятися, то підійнялося б їх безліч - по суті, всі, що померли, могли би устати, адже промовляв Співбезпочатковий Отцеві і Духові.

  Господь істинно пожив із нами, і горе вдови без чоловіка, що ховає єдиного молодого сина, пройняло серце і душу Ісусові. Господь воскрешенням юнака цього вказує нам і нині на те, що співчуває Він усім, хто молодих дітей утратив, і втішить усіх, що звернуться до Нього по заспокоєння. Тому нині солдатським матерям потрібно молитися до Христа усією душею своєю, щоб отримати зміцнення сил духовних та утвердитися у вірі, що той, хто із Христом, той, навіть, якщо і помре, - оживе для вічного буття свого у Бозі та Царстві Його. Котра матір звернеться серцем своїм до Христа Бога - отримає істинний спокій і, тим самим, якнайкраще допоможе синові своєму - чи живому, чи мертвому. Справжнє, Богом уготоване життя не тут, на землі, знаходиться, а в Небі чекає на нас. Зрештою, усі ми помремо, але усім нам Бог промовить останнього дня: "Кажу тобі, встань!" Тому постараймося, браття й сестри, померти у честі, щоб не воскресив нас Бог для безчестя у пеклі.

                                                                                        Амінь.

Неділя 18-та (19-ї) по 50-ці. Про любов до ворогів

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

  Господь і Бог наш Ісус Христос закликає нас любити ворогів наших, а тому відкиньмо будь-яку зневагу й ненависть до них, бо вони теж діти Божі. Водночас, ми повинні захищати від ворогів наших ближніх. Коли ж ворог припиняє чинити злі справи, то ми не можемо більше його ненавидіти. Якщо ж ворог потребуватиме нашої турботи та нашої любові, то ми маємо бути готовими щиро надати її. Чому так? Тому, що Христос любить усіх - і добрих, і злих. Він не служить і не допомагає злим у злих справах їхніх, але Він не відмовляє у допомозі справам добрим цих злих людей. Господь готовий допомагати ворогам нашим у їхніх добрих справах і ці добрі справи об'єднують нас із ними.

  Усі погоджуються із тим, що головний збудник ворожнечі серед людей є диявол. Однак, ми знаємо, що Господь переміг на Хресті цього диявола, а це означає, що ми здатні перемагати ненависть одне до одного, якщо будемо рухатися слід за Христом. Чи ненавидів Христос першосвящеників Анну і Каяфу, або, чи ненавидів Пилата чи воїнів римських, що розпинали Його? Ні, Господь ненавидів лише диявола та гріх, а кожну людину Господь любив.

  Диявол не хоче, щоб ми наслідували Христа у цьому питанні любові до ворогів. Диявол хоче, щоб ми завчасно відкрили обійми своїм убійникам, або, щоб ми ненавиділи їх, перетворюючись на тварин і втрачаючи образ Божий на собі.

  Нехай же кожен із нас і усі ми разом захистимо в собі образ Божий та залишимося гідними Божої заради нас Хресної Жертви, вистоявши в нестерпному морі випробувань та несподіванок. Господи, помилуй нас!

                                                                                               Амінь.

Неділя 17-та (18-ї)  по 50-ці, про переповнені сіті

Слава Ісусу Христу,

дорогі браття й сестри!

  Кожного разу, коли ми вислуховуємо щось із того, що сталося в часи приходу у світ Господа нашого Ісуса Христа, ми маємо знати, що для нас, нині, є важливим той духовний зміст почутого, який може пригодитися нам у нашому сучасному житті. Хоча сучасність наша має такі свої риси, яких не було у попередні віки, однак, людина залишилася незмінною, бо в ній живуть все тіж бажання та потреби.

  Євангеліє від Луки нині нам розповідає, що Ісус, побачившилюдей, сів у човен та проповідував народу із човна. Євангелист не переповідає нам змісту сказаного Христом із човна, а звертає увагу нашу на інщу подію, що сталася на морі - про переповнені сіті. Петро із братом Андрієм та брати Заведеєві цілу ніч трудилися, але не вловили жодної рибини. Так буває і у нашому житті - нас приваблює якась подія земна більше ніж слово духовне! 

  Ось Господь на прикладі надзвичайного улову по слову Його, показує нам, що слово животворне є важливішим за діло успішне!

  Тому необхідно зрозуміти нам духовним нашим розумом, що будь-коли і будь-де треба звертатися до Бога спочатку, а тоді вже братись за роботу. Якщо, справді так чинитимемо, то матимемо надзвичайний успіх - подібний до улову Петра та братів, тобто невмістимий.

  Нехай той принцип життя, що ми його нині зрозуміли, зіллється з нашою істотою, проникне глибоко у нашу істоту і діє в нас самозрозумілим, нероздумним чином.

                                                                                   Амінь.

Неділя 16-та по 50-ці, Про таланти

             Дорогі у Христі, браття і сестри!

                      Слава Ісусу Христу!

   Кожного разу, коли ми вислуховуємо притчу оцю, ми дивуємося – чому той господар такий злий та жорстокий і, чому Господь саме такого, - злого та жорстокого господаря, подає нам у притчі, як особу, що судить та розпоряджається долями інших людей, - тобто, типового земного володаря.

   Насправді, Господь вказує нам на той устрій та стан речей, який дійсно існує на землі, серед нас. У цьому й виражається любов Божа до нас, що Він не обманює нас солодкими розповідями, а вчить кожного із нас умінню вижити у світі та не погубити душу свою. Якою ж є для нас наука ця? Дуже проста і, водночас, важка! Полягає ця наука лише в одному правилі – що отримав ти від Бога, те подвоїти мусиш, - лише так людина починає триматися «на плаву» у морі життєвому. Буває на морі затишшя і тоді, навіть, ліниві не гинуть, як і той третій раб із притчі, що талантом своїм ніяк не орудував. Одначе, надходить й негода – тоді виживає лише той, хто трудився і трудиться.

    Господь Бог хоче, щоб ми довели йому свою спорідненість із самим життям, яке утворене Богом як переможне явище. І християнин теж, має бути сповнений цим Божим дарунком – життям, бо маючи перед собою приклад Воскресіння Христового з мертвих, ми не можемо собі дозволити вмирати духом, знаючи, що й тіло наше не вмирає геть. Усе благочестя людини не має жодного сенсу, окрім того сенсу, що воно зображає собою та славить воскреслого Господа, який животворить Собою усе твориво. Будь-який праведник та святий помирає і тіло його гине, але дух його, приставши ще за життя до Господа Бога, живе й далі!

    От і ми, чи не повсякдень бачачи неправду, смерть та беззмістовність у житті, знаймо, що Господь розповів нам у притчі своїй, що ми всеодно повинні рухатись, - і рухатись із усієї сили, аби здобути обіцяне Богом і сподіване душами нашими. Вірний в малому, посяде велике.

                                                                                                                       Амінь.